Коли в сім’ї росте більше однієї дитини, батьки здебільшого поводяться однаково справедливо до всіх дітей. Але чи вірний цей принцип? Незважаючи на турботу батьків, діти часто сприймають їхні слова та дії критично, побачивши в них прояви несправедливості.
Чому так відбувається? Чи намагаються діти керувати нами?
Можливо, діти хочуть, щоб їх сприймали як окрему особу. У такому разі не слід рівняти їх між собою. Розберемо кілька реальних випадків.
У сім’ї росте троє дітей: двоє хлопчиків-близнюків та одна дівчинка, молодша за віком. Донька невдоволена тим, що її відправляють спати раніше, ніж хлопчиків. Батьки знайшли наступний вихід: хлопчики вдають, що йдуть спати одночасно з сестричкою, а коли вона засне, вони можуть продовжувати свої справи.
Не слід вважати такий підхід вірним. Так, дівчинка спокійно лягала спати, але не діти мають виховувати нас, а ми їх. Доньці слід пояснити, що, коли вона стане старшою, зможе і засинати пізніше, так само як і брати.
Інший випадок із цієї родини. Дівчинка сильно застудилася. Тато захотів купити доньці ляльку, щоб її порадувати. Дорогою до магазину він подумав, що старші хлопчики образяться, якщо їм нічого не куплять. Зрештою, тато купив подарунки всім дітям. Але, якщо поміркувати, стає зрозуміло, що так не слід було робити.
Бо дівчинці в такий момент потрібно більше уваги, ніж братам. І старші мають це розуміти. А батьки, у свою чергу, усвідомлювати, коли слід виявляти одній дитині більше турботи та уваги, а коли слід однаково ставитись до всіх.